Шаблоны Joomla 3 здесь: http://www.joomla3x.ru/joomla3-templates.html

Наближаються Новорічні свята…

Як заведено за багаторічною традицією всі готуються, щоб краще його зустріти, традиційно, весело, радісно – бо ж як рік зустрінеш, так і проведеш…

Особливо святковий настрій піднімають запашні ялинки, сосни, смереки, що мільйонами гинуть під сокирами задля нашої споконвічної традиції, і хоча жалко буває зрізаної ялинки, але ж традиції…

Екологи пропонують, замість зрубування ялинок, ставити живі ялинки в горщику, але живому дереву серед зими провести декілька днів в теплому приміщенні – величезний стрес, що загрожує життю дерева, яке винесене після свят на мороз може не дожити до весни.

А взагалі, чи справжня ця традиція – ставити ялинки на новорічне свято? І як давно ми піднімаємо собі настрій на Новий рік за рахунок вбивства мільйонів дерев?

Як виявилося, ця традиція з’явилася не так вже давно...

По-перше, сам Новий рік почали святкувати з 1 січня 1700 року за наказом Перта І від 20 грудня 1699 року, згідно якого було встановлено, що рік розпочинається з 1 січня, і всі будівлі ззовні повинні бути прикрашені  зеленими деревами та їх гіллям на голландський манер.

А тисячі років до того часу, наші предки зустрічали Новий рік 1 вересня – точніше, з 1 вересня у наших предків починалося «Новоліття», яке на час проголошення наказу Петра І було 7208 новоліттям «від створення світу у зірковому храмі». Ось так рахували наші предки.

По-друге, з 1700 року ялинки в будинках не ставилися, тільки ззовні і здебільшого біля кабаків, слугуючи орієнтиром для зацікавлених осіб де весело провести час.

І тільки з 1840 року, за велінням імператора Миколи І, який дотримувався німецьких порядків, було дано розпорядження про встановлення ялинок у адміністративних будівлях для святкування Різдва за німецькою традицією. Чому німецькі традиції так були до вподоби Романовим, думаю всім зрозуміло…

У 1840 році Київ був зовсім невеликим містом, всього 42 000 населення, майже весь дерев’яний і наповнений народною українською традицією і культурою.

Але імперська політика не визнавала народну культуру і намагалася якомога більше її знищувати. В кінці 1840- початку 1850 роках «німецькі» ялинки Миколи І проникли в будинки заможних киян, що тяглися за столичною петербурзькою модою. З 1860 роках вони вже з’явилися у народних школах і на початку 20 століття були майже у всіх заможних будинках киян. Різдвяні ялинки прикрашалися на Різдво (24 грудня) і стояли до Щедрого вечора (31 грудня), після чого вже виносилися на двір.

Традиції прикрашати різдвяні ялинки продовжувалися і після 1917 року, і навіть після введення григоріанського календаря у 1918 році.

Як певна протидія усім революційним змінам, люди зберігали різдвяні традиції і навіть ввели нову - почали святкувати «Старий Новий рік» з 13 на 14 січня, начебто у вас свій Новий рік, а нас свій, «по старому». Такий німий протест владі існував до 1928 року, коли святкування Різдва та Нового року було повністю заборонено, як пережиток буржуазії, а свято визначено, як контрреволюційне та антирадянське з усіма загрозливими наслідками.

Рівно 8 років ялинки жили спокійно, бо ніхто їх не рубав.

 А в 1936 році перший Секретар КП(б)У товариш Постишев виступив за повернення ялинки та відновлення святкування Нового року, лише тепер ялинка називалася «радянською новорічною» і прикрашалася 31 грудня до Нового року.

Так всього за 100 років ялинка з «німецької»  стала «різдвяною», а потім і «радянською новорічною», але чи була вона українською?

В Україні, були свої народні тисячолітні традиції, які часто всупереч державним жили з віку в вік. На Різдво, а до часів християнства - на Коляду, у кожній українській хаті прикрасою свята був Дідух - прикраса з соломи першого, чи останнього снопа на полі, як символ пожертвування найкращого збіжжя у хліборобських культурах.

Дідух — був символом урожаю, добробуту, багатства, безсмертного предка, зачинателя роду, духовного життя українців, оберегу роду. Дідух був одним із найдавніших культів у різдвяній обрядовості українців, традиція якого сягала далеко-далеко дохристиянських часів – трипільських та навіть ведичних часів.

Тож як ми забули про Дідуха і звідки в наших домах з’явилася ялинка??

Постає питання, проводячи декомунізацію і інші процеси становлення української нації та держави, чи має право взагалі «новорічна ялинка» стояти в наших будинках?? І коли, нарешті, Дідух заявить свої права на душі і домівки українців???

Тож, чи варто рубати мільйони дерев по всій країні шкодячи екології, коли в нас є справжня тисячолітня українська традиція – це солом’яний Дідух, в якому і є справжня українська культура та душа.

Є чудові традиції, як створити та поводитися з Дідухом, яку роль він відіграє у вихованні поваги до предків та роду, але це зовсім інша історія, довга та набагато цікавіша, ніж історія про зрубану ялинку викинуту на смітник.

Тож, шановний українцю, тобі вибирати, як зустрічати Новий рік: як достойний син тисячолітнього вільного народу, чи як прислужник німецько-імперсько-радянської системи твого існування?

#ДідухЧиЯлинка